Людина 21 століття,
Хто нав’язав тобі, брудну до болю, гру?
Немає сонця в твоїх верховіттях,
Нема стежок, які би йшли вгору.
Ти йдеш до церкви вправно, щонеділі,
А то й мерщій пірнаєш в інтернет,
Та, все не так, не квітне щастя зілля,
Не гомонить життя дзвінкий куплет.
Людина 21 століття,
Чому святе кладеш із брудом в ряд,
Немає сонця в твоїх верховіттях,
І не квітує ружами твій сад.
Байдужість і лукавство носиш в собі,
Проходиш легко повз чиюсь біду,
І, затаївши хитрощі в утробі,
Комусь про правду граєш ду-ду.
Людина 21 століття,
Ти легко нищиш все живе навкруг,
Немов природа вся тобі підзвітна,
Немов в смітті для нас був даний луг.
Нікчемно повестися вже як норма,
Когось втягнути в бруд по кісточки,
Торгуєш совістю й не зупиняє сором,
Ні вишиті праотчі сорочки.
Приватизуєш честь, чиюсь свободу,
Зневіри сієш зернами в полях,
Людино добра, часточка народу,
Чи ж маєш ти в собі ще Божий страх?
Нехай лунають дзвони покаяння,
Нехай змовкають зраджені слова,
Минає ніч, і настає світання,
І знов до сонця тягнеться трава.
0962062576
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=728628
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 13.04.2017
автор: Анатолій Пасічник