Бо біль (дивлюся на небо ніби до когось звертаюся),
То смак (сам боюся сказаного),
То ніби витяг з прожитих років,
Пройдених кроків і забутий спокій,
Що даний мені Великим Невидимим.
Я беріг його (кажу ніби виправдовуюся),
Економив і торгував ним (відчуваю гріх)
І розпродав увесь, тепер ніби мрець
Без надійного тилу і вияву сили – не зміг,
Стати на шлях досягнення волі.
Прагнув лиш болю. Обміняв на дотики
До ніжного тіла. Мов наркотик мій. Твоє тіло.
Звідти і біль. Зронена сіль – викликає сварку.
Бо біль – спокій. Лиш би не дотик, до твого тіла
(дужа боюся те, що сказав). Проявив силу.
Лишився сам.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=728404
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 11.04.2017
автор: Андрій Толіч