В безодні ще невичерпаних слів,
Серед снігів, розлитих у спокуту,
У ріки, що не знають берегів…
Спивай цю пісню, мов гірку отруту.
Бо відболіло, змовкло, відпливло –
Не ті вже води трави колихають.
Бо вольній птасі, що з одним крилом
Небесні злети у очах вщухають.
Бо все минає, бо всьому межа,
І навіть сонце вірить у край неба.
Пониклий погляд ріже без ножа,
Печуть ще рани в птахи поміж ребер.
Це просто біль, що скиглить між вітрів,
Це просто страх, розсипаний у трави.
Це просто небо тужить між світів,
Що не обійме птаха в час заграви…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=728367
Рубрика: Лірика
дата надходження 11.04.2017
автор: Олена Жежук