Слово, о слово поета,
Пилом тоненьким притерте.
Тут чи то там
Сенс накарбує естамп
В душу, в ту бурю емоцій
І полетить аж уверх,
Аж до сльозинки у оці.
Як жаль, що я не поет...
Жаль, що не можу словами
Я передати кохання,
Радість життя (або ж біль).
В моїх словах тільки бій.
Бій із собою самим
До неповернення крапки,
До найостанніших сил
Й поки свідомість у рамках.
Й поки за них не втекти,
Мрія не знайде мети,
Мрія захоче умерти,
Не вчувши слово поета.
Й тут чи то там
Буду збирати думки
Буду писати слова,
Поки смерть не скаже: "Йди
І обійми
Аж до сльозинки у оці.
Годі, друже, вже боротись.
Як жаль, що не був поетом...
Знаєш, давай ми дуетом,
Шлях нелегкий скоротаєм?"
Полетимо
У небеса ті безкраї,
Смакуючи ескімо,
Я й та подруга незрима,
Разом складаючи рими.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=728361
Рубрика: Езотерична лірика
дата надходження 11.04.2017
автор: Самотня Людина