Терпкий присмак знесилених вуст
залишаю на згадку .
Недоспiвану пісню відтворить
мелодія цвiту .
Розгадаю i знов загадаю
цю вiчну загадку
I у серцi твоїм незабудкою вранці розквiтну.
Так і лине ця синь, нiжной хвилею,
а десь над нами
Буревiї планет обертаються
виром нестримним.
Досить бурь. Бо уже над моїми
простими рядками
Напуває веселка кохання з долонь твоїх щиро.
На свiтанку усе позабуте, закуте,
розбите.
Переплачуть, зітруть, розхлюпочуть
веснянії гро́зи.
Білі чайки, на крилах несуть
незабудковий вiтер.
Щоб бриніли, як море, в очах твоїх стримані сльози.
Терпкий присмак знесилених вуст
залишаю на згадку .
Недоспiвану пісню відтворить
мелодія цвiту .
Розгадаю i знов загадаю
цю вiчну загадку
I у серцi твоїм незабудкою вранці розквiтну!
....Ця iсторiя давня й нова,
може сон, може диво,..
не затьмарить її сяйво зоряних всiх
самоцвiтiв!
тiльки знов незбагненною просiнню
лине i лине
l дарує нам казку свою незабудковий вiтер!
©Тетяна Прозорова
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=727962
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 09.04.2017
автор: Татьяна Прозорова ( Танюша Одинцова)