Невгледіла, як пролетіли журавлі:
Назад із вирію додому повертали.
Несли весну вони у себе на крилі,
Домівку рідную іздалеку вітали.
Чомусь не чула в небі крику журавлів,
Що так тривожно нашу душу розпинають.
Це Бог мене, напевно, хвору пожалів:
- Даремно не чекай, тебе не привітають.
Не прилетить сюди загублена душа
І в дім свій ранком не відкриє двері,
Не витре сліз моїх, бо дуже поспіша,
Знялась у небо, зникла в атмосфері.
Де ти знаходишся сьогодні? Відгукнись!
Чи маєш ти куточок у небеснім Раї?
А в хаті все лишилося, як і колись.
І я тебе щодня в віконці виглядаю.
Всю люту зиму я чекала журавлів,
Бо прагнула почути голос їх увисі.
Від тебе звістку щоб принесли на крилі,
Зустрітися у сні з тобою в повній тиші.
Невгледіла, як пролетіли журавлі:
Назад із вирію додому повертали.
Несли весну вони у себе на крилі,
Домівку рідную іздалеку вітали.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=727812
Рубрика: Лірика
дата надходження 08.04.2017
автор: Ольга Калина