Крізь плазму мокрого вікна
Свій смуток вилити назовні
І зрозуміти, що весна
На завтра сонця жмені повні
Тобі усміхнено хлюпне –
І день новий інакшим здасться!
І все приземлене, сумне
Переросте у хвилю щастя,
Яка накотить звідусіль,
Тебе накривши з головою…
І той полинний давній біль
Умить затягнеться травою,
А там – кульбабові луги
Заусміхаються медово.
І, вкотре сповнена снаги,
Ти на землі почнешся словом –
Таким натхненним і простим,
Бо все просте – першооснова:
Від чистих росяних краплин,
Від Бога, що постав зі Слова,
Від зернятка, що проросло
З-під ґрунту пагоном вологим,
Від рівчака, що стрімголов
Біжить по травах край дороги –
У лоно вічної ріки,
З малого плину – у велике.
Між днів, нестримних, гомінких,
Життя таке багатолике!
Лише будь пильним і лови
У цій шаленій круговерті
Цікавий ракурс і новий
Мазок на білому мольберті,
І щось у звичному таке –
Просте й водночас незбагненне,
Як перше сонце боязке,
Як скарб любові сокровенний.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=727750
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 08.04.2017
автор: Наталя Данилюк