Голубоокі пагони цикорію,
Малює синю блискавку ріка,
Колись це поле бачило історію:
Якійсь Петро прохвиськав батога.
Ще й бідкався, мабуть, словами тяжкими,
Не голосно, а так собі, тихцем,
Шукав між звіробоєм та ромашками,
Кульбабками, пахучим чебрецем,
А потім плюнув та поїхав зморений
І цяткою розтанув вдалині…
Батіг проріс, весною перетворений,
І весело підморгує мені.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=727211
Рубрика: Лірика
дата надходження 04.04.2017
автор: rutzt