Що таке? Ти п’єш? Ти плачеш?
Але це не твоя вдача. Значить
це, напевно, біль і втома –
П’єш сьогодні сам удома.
Це скоріше, може, відчай?
Зовсім зле, ще хочеш більше?
Так уперто хочеш смерті –
Набридла вдавана відвертість?
Приляжеш тихо на підлозі,
важко дихати. В знемозі
голову схилиш і заплющиш очі. –
Шлях у потойбіччя вже коротший.
Рани не загоїть опіум.
І не подарує душі спокою.
Груди обпікає лиш зсередини.
Зовні – спиш. «Поспи і стане легше» – так заведено.
А ти вже відчуваєш запах крові,
Що піднімається, кипить, горло наповнює.
В очах тьмяніє. Холод по-тілу.
І розумієш – гибле діло.
Останній зойк – одна, немов собі догана.
Не важко і не гірко, не тривожно, не погано…
Просто до дна… Просто на дно…Така відраза…
Один раз – не страшно, гірше – раз за разом.
Постійний дощ чи то туман, чи мряка…
На дворі? – Ні, душа лише так вміє плакати.
Це тільки сон, жахливий сон. І зранку ти прокинешся.
Запитає хтось про сльози? – Та навіть не подивиться.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=726963
Рубрика: Лірика
дата надходження 02.04.2017
автор: Вікторія Фединишин