Не спить солдат, коли він на війні,
Коли гримлять снаряди, міни, «гради»,
Лише ті миті, що зовуть «німі»,
Дрімоту викликають із засади.
Подушкою тоді стає кулак,
Часами приклад свого автомата,
І засинає в тишині юнак,
Забулася у сні війна проклята.
Матуся поруч, біла чомусь вся,
Стіл накриває, пригощає сина…
Посеред столу ставить карася,
Бо повернулась із війни дитина.
На покуті ікона в рушнику,
Молиться син з матусею до Бога.
І прокидається від дотику...
Знову у бій… І на душі тривога.
Нелегкий бій - лишитися б живим,
Потім заснути, сон той додивитись.
Туман біжить, чи це звичайний дим,
Солдату треба ворога відбити.
А вже тоді додивиться свій сон,
З матусею поснідають обоє.
І заспівають пісню в унісон,
Про мир, про друзів і надійну зброю.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=726545
Рубрика: Присвячення
дата надходження 31.03.2017
автор: Віталій Назарук