Зима блукає містом в самоті,
Немов втомилась від страшних мандрівок,
А ліхтарі у сонній німоті
Скрадають сум покинутих домівок.
Вона іде,здригаючись щораз,
Оглушена снарядами і болем,
В буремний час із ранами образ
Несе журбу над знівеченим полем.
Зима в степу снує поміж хрестів,
Де бродять душі болісно - прозорі,
Ступа крізь морок сірих блок - постів,
Ховаючи від страху очі - зорі.
На білім тлі засніжених полів
Збирає маки, зрощені смертями,
Щоб тишу вимолить в невблаганих вітрів
В криваві дні, і знов прийти до тями.
Зима блукає містом, ледь жива,
Тонує снігом спогади, мов шрами.
І на обличчі погляд ожива,
А голос озивається хорами.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=726327
Рубрика: Лірика
дата надходження 30.03.2017
автор: Світлана Воскресенська