Досі пам"ятаю,- Донині вриваються
давню ту війну, жахи ті у сни,
що з мами зробила страхом повертаються,-
молоду вдову, всім дітям війни.
а нас залишила Важко нам жилося
та війна без тата, і після війни,
в полум"ї згоріла стерпіть довелося
тоді наша хата. немало біди.
Напівголі й босі,
бували й голодні,
згадуємо з болем
ми про це й сьогодні.
Як і ветерани
тієї війни,-
з дорослими поруч
працювали й ми.
Пролітали роки, Нинішню політику
в праці все життя, важко зрозуміть,
важкі стали кроки ніби вже надумали
й сумне в нас буття. нас із світу зжить,
Пенсії мізерні, і війна на сході
як на них прожить? дуже нам болить,
Сили вже нікчемні при любій "погоді",-
ще й душа болить. знову там гримить.
Діти і онуки,-
воюють в АТО,
а про їх родини
не дума ніхто.
Втрачає країна
доньок і синів,
навкруги руїни,
вже й степ почорнів...
На Біблії клятву Кажуть, як не можеш,-
нам Гарант давав, за гуж не берись,
щоб за дві неділі,- кермо віддай гожим,
Донбас вільним став. а сам ще повчись.
Та щось розтяглися- Та в нас лиш "вельможі"
тижні на роки. до влади ідуть,
Всі уже стомились а вони ж лиш можуть,-
люди й вояки. все собі тягнуть.
Багаті жирують,-
у них усе є,
кажуть простолюду:
кожному своє!
Вже пора настала
з влади їх посунуть,
щоб країна стала
рідна усім людям...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=726056
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 28.03.2017
автор: геометрія