Ткала мати полотно для сина
Ніжністю,любов’ю полила,
Сонячним промінням освітлила
Щоб сорочка білою була.
Вишивала ту сорочку з ночі,
Долю малювала у думках,
Хрестики стелилися охоче
Щоб добро трималося в серцях.
Жовту нитку брала на багатство
Щоб жила в достатку вся сім’я
Синю нитку клала на довір’я
Щоб журбою доля не цвіла.
Злагоду і мир в зелену нитку
Мати в вушко голки протягла
Правда біла,як зимова квітка
По усій сорочці пролягла.
Щоб спокуса не сліпила очі,
А здоров’я сипалось до ніг
Вишивала з ранку і до ночі
Своєму сину мати оберіг.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=725993
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 28.03.2017
автор: Олеся Лісова