Сплять гірські вершини у обіймах ночі,
білий кущ калини спати лиш не хоче.
Шелестить тихенько, згадує пісні,
що співав хлопчина молодій мені.
Облітає білий із калини цвіт,
з тих часів минуло три десятки літ.
Похилила віти на горі калина,
сивину ховає вже й моя хустина.
З гір густим потоком засіває млу,
вітер на всі боки гладить ковилу.
Підіймуся вгору, сяду під калину –
ні, не вічне горе, скоро відпочину...
26.03.2017
© Copyright: Александр Мачула, 2017
Свидетельство о публикации №117032606747
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=725977
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 28.03.2017
автор: Олександр Мачула