Я тисячі сотень зірок
Тікаючих в тиху безодню
Зробити молитиму крок
Віддати її немов воду
Мов тишу куточків безкрайніх
Що в них пеленають зірки
Зірок-немовляточок ранніх
Що мні подарують її
Святу та кохану до віку
До віку бажану мою
Її рученята, то ліки
Що дані мені по життю.
Я дихаю нею одною
Бажаю не зради її
Не того, що здалась без бою
І знов мене рве на шматки
Бажаю її коло мене
Без неї втрачаю себе
Вона те кохання шалене
Що в серці роками живе
Моє пташенятко пестливе
Кохана та рідна душа
Найкраще коханеє диво
Що знову від мене втіка...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=725825
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.03.2017
автор: Володимир Ромен