Чому ми не зустрілися весною,
Коли для нас садки усі цвіли,
Коли ми ще не зналися з журбою,
Й здавалося, що все зробить могли?..
Була тоді я з чорною косою,
І очі не були мої сумні,
Бродить любила ранньою росою
І все навкруг всміхалося мені...
А ти, як дуб міцний був і високий,
В уяві я це бачила і в снах...
І погляд твій ласкавий і глибокий,
І усмішка щаслива на устах.
Роки спливли, наповнені до краю,-
Робота, дім, турботи, суєта.
Та ми з тобою часом відчували,
Що нам в житті чогось не вистача...
І ось, нарешті, стрілись ми з тобою,
Хоч в зиму вже пливуть наші літа,
Ми підем тепер стежкою одною,
Нам посміхнулась осінь золота.
Не буде поміж нас більше розлуки,
Ще душі в нас з тобою молоді,
Не втратили ще лагідності руки,
І очі твої сіро - голубі...
Нічого, що не стрілись ми весною,
Терпіть навчились прикрощі буття.
Ми справжньою окрилені любов"ю,
Не зчерствіли в нас душі і серця!..
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=725664
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.03.2017
автор: геометрія