Коли безмовність торкає неба,
душі пориви чужими скуті,
уже не знаєш - чого ж бо треба? -
свідомість в'яжуть, стискають пута
розмов облесних, чужого зору,
чужої думки, що топить власну,
і вже в усе, що було прозоре,
зміїться чад і в зіницях гаснуть
вогні тепла і скляніють рухи
твого чуття, що спило отрути
з осих світів, де, за силу духу,
вбивають спрагу собою бути.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=725521
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 25.03.2017
автор: Адель Станіславська