Чорнобривці на обніжку стежки
Мама насівала щовесни.
І вони, мов вишиті мережки.
Шлях з дитинства знали в мої сни.
Вже не квітнуть квіти біля хати,
Кілометри віддалили дім,
Тільки сліз з очей не приховати.
Закуйовдилось дитинство в дим.
У порожній хаті тільки вітер
Нагулявшись ліг відпочивать.
Квіти, квіти, де ж ви милі квіти.
Вихор встиг голівки обірвать.
Знаю, що весна не за горами.
Сніг розтане – айстри насаджу...
Інколи так хочеться до мами,
Та не перестрибнути межу.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=725401
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 25.03.2017
автор: Світлана Петренко