У облозі з вогню я стою серед зір,
Нічка пестить мене, що кохаю, повір.
Що у серці ношу медоносний я збір,
Первородне зело, дивовижний факір.
Любов душу мою вчарувала, мов сон,
Напоїла теплом, обладнала там схрон.
І гніздечко звила, і понесла на трон,
І милує, і підіймає вище крон.
Їй летіти у ввись тільки ти не боронь,
Те дарма, що літа, сріблом торкають скронь.
Серце черпає жагу - живильну бездонь:
Твої очі, вуста, ніжність дужих долонь.
24.03.17
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=725370
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 24.03.2017
автор: Валентина Ланевич