Ти знаєш, здається, що я не такий.
Салфетку подай і ще кави налий.
Привіт не сказати цим втраченим снам,
І годі підходити ближче до дам.
Немає того, що чіпляло завжди:
Не вір, сподівайся, ніколи не жди.
Емоції люди складають у льох;
З північного боку на серці в них мох.
Закрита країна, закриті думки,
Ласкавої більше не бачу руки.
А може так правильно: сам по собі
Окремо тут жінка, і сам чоловік.
Ти знаєш, здається, що я не такий.
Для інших персон мов шпигун я бридкий.
Коли запитання: "Як звати тебе?"
Для когось, - неначе кинджал у хребет.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=725262
Рубрика: Лірика
дата надходження 24.03.2017
автор: Андрій Конопко