Вже треба йти... А що, як я не хочу...
Бо наше сонце ще на тій межі,
Де спокоєм світ- мрії залоскочуть,
Де ми ще не пройдені рубежі...
Бо іще мить... Пустити нас, полярних,
Я зможу завтра... але не тепер...
Нехай воно жахливе, непоправне,
Бездонними сльозами із озер...
Я знаю, що я просто відтягаю...
Та ти мене прости, яка вже є...
Кофтину із надії одягаю,
Чекаю завтра, що вже нічиє...
Тобою, нами, зажуреним небом.
Закутаюсь міцніше, ти повір,
Ми сильні біль здолати... Та не треба,
У цю хвилину... Завтра... Не цих зір...
Та треба йти, бо довго не захоче,
Так марно ждати, певної межі...
А мрія мені душу залоскоче,
Що ми ще не пройдені рубежі...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=725132
Рубрика: Лірика
дата надходження 23.03.2017
автор: Квітка))