[i]Батькові.[/i]
я занадто люблю це життя аби не посварившись ні з ким піти
я занадто люблю це арабське "айн" і німецьке картаве "р"
я занадто люблю українське "ї" та російське горлове "ы"
я занадто тебе
аби не сказати "люблю"
піти
і сниться мені батько засмаглий щасливий спокійний із південних морських берегів
він говорить до мене "ластівко, якби я був такий молодий, як ти,
не маючи навіть слуху та голосу, я співав би безхатнім собакам пісні,
я писав би вірші, як Лорка, малював би картини з коханок, як Моне чи Мане,
я був би за Теслу цнотливішим, я рахував би зорі прискіпливіше, аніж Галілей,
я був би таким, як Шекспір - не маючи власного імені, мав би безліч імен.
ластівко, в тебе ніби сувій життя -
годі класти під подушку проіржавлене лезо ножа."
на секунду замовкнувши, шанобливо похилившись китам, він далі говорить:
"бачиш, вітер пророчить мені котрий із нескінченної кількості вал,
я налаштовую свій старенький Кенон на найкращий формат -
хвиля мене накриє і разом зі мною мій корабель -
а значить, якщо знімки і відео не претендують на обкладинку Нейшнал Джеогрефік,
то принаймні для тебе буде найпрекраснішим із натхнень."
я знаю, батьку, що таке біль і гнів, - я знаю, коли власна любов не коштує жодних вчинків і слів,
я знаю, коли зорі танцюють довкола маківки усупереч тому, що серце у грудях немов кам'яне, -
якщо Бог дійсно існує, то я - одне із його знамен.
його ім'я у мені гейби акордеон - пальці не тиснуть на клавіші, а звучить солоне й солодке "соль",
я мала би забувати зморшки у кутиках вуст із кожним прийдешнім днем -
але його ім'я немовби тавро, випечене поміж лопаток залізом й вогнем.
я дедалі частіше чую голоси тих, хто не мав би прийти -
яким чином трактує Він мої молитви?
як насувається із далеких Карпат гроза,
сойка із бірюзовим чубом ховається між яблуневе гілля,
кажуть, то пташка щастя, але чому
вона так кричить, наче їй пера із крил виривають за жмутом жмут?
і відповідає батько, пошерхлими пальцями гладячи одну із перламутрових дельфінячих спин:
"коли дитина народжується, вона також кричить,
бо пропускає крізь себе всесвітню радість та біль,
якби задля любові не було названо жодну із найболючіших цін,
чи існувала б причина відчути, що значить бути щасливим, себто живим?"
і дельфіни із його пальців пливуть, пливуть,
і піднімають їх хвилі, наче сотні маленьких рук,
батько всміхається, примруживши очі, вслухаючись у глибину пісень -
тих, що співає голос потонулих у ній сердець..
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=725070
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 23.03.2017
автор: Из песка и тумана