Сидить собі старий кобзар під дубом,
На кобзі думку свою виграє.
Старечі пальці пестять ніжні струни,
А кобза плаче, щемно виграє.
Кобзар старечими руками пригортає
До свого серця кобзу, мов дитя.
Так пестить її струни, ніжно грає,
А кобза співом своїм серце зігріва.
Співає кобза про літа минулі,
Співає про теперішні часи.
Кобзар до серця кобзу пригорнути
Не зміг уже… Покинув ці світи.
Стоїть могила під стареньким дубом,
А біля неї кобзонька лежить.
Вона вже не співає і не тужить,
І вже не плаче… Кобза вже мовчить.
© Тетяна Гриндула 6 березня 2017 р. (00 год. 24 хв.)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=725056
Рубрика: Лірика
дата надходження 23.03.2017
автор: Гриндула Тетяна