Плаче рідна Україна,
Та ніхто не чує.
Плаче, наче та дитина,
Яку пан мордує.
Як верба понад водою,
Голову схилила.
Сльози ллються над бідою –
Посивіла мила.
Чому ж, люди, ви забули,
Тих, що воювали,
Хто за рідну Батьківщину
Власну кров пролляли?..
Небо стогне, вітер виє,
А ніхто не чує,
Як над рідними степами
Ворог вже лютує.
Побраталися з жидами
Можновладці кляті.
Тож навіщо вас обрали,
Крадії прокляті!?
В чому ж винна перед вами
Україна-Мати?
Хто дав право вам, іуди,
Землі продавати?
Зажурилася Країна,
А вони не бачать,
Лише воїни загиблі
Десь у небі плачуть...
Україно, Україно,
Матінко рідненька!
Скільки ж будеш ще терпіти,
Люба наша Ненько?
Олександр Кобиляков
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=724869
Рубрика: Патріотичні вірші
дата надходження 21.03.2017
автор: Олександр Кобиляков