Створив людину Бог
Із пороху земного,
Щоб була вона батьком
Для всього живого.
Щоб Землю - Матір – Сад Едемський,
Вона з любов’ю доглядала,
А що людина? – матір свою
Вона цинічно занедбала .
Куди не глянеш – скрізь сміття –
Слід цивілізованої людини,
Й остання крапля – у рові –
Засоби жіночої гігієни.
Всяк , як собака , норовить
Клапть території помітить:
«Там, де хтось висипав сміття –
Я своє вже не кину!»
«Подвір’я СВОЄ підмету.
Куди ж сміття подіти?
Несу швиденько у ріку,
Допомагайте, діти!»
Із друзями зібрались
На природу в вихідні,
Повеселились гарно,
Щасливі геть усі.
Лиш ліс сумний лишився, —
Погруз ввесь у смітті –
Природи цар старався
Про слід свій на Землі.
Де був килим зелений
із квітів і трав,
наче морок смердючий
курган з сміття постав.
Від тромбів сміттєвих
В агонії корчаться ріки –
Планети голубої
Змарнілі й почорнілі вени.
І братів наших менших все більше
У « Книзі червоній» живе.
Це прогрес? науково- технічний
До загибелі Землю веде.
О, людський роде, схаменись,
Довкола себе озирнись,
Зі сну німого пробудись.
Ти нищиш дім свій! Зупинись!
Ти цар природи, чи палач?
Господар , чи лиш споживач?
Що лишиш по собі, побач.
О, Земле рідна, нас пробач!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=724859
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 21.03.2017
автор: СВЯТОслав БУДЕнний