Господи, скільки до нього летіти!
Я так стомилася, крила зламала.
Господи, ми ж наче ті малі діти.
Я ж бо дитина... Що неба шукала...
Господи, скільки його прошукати?
Путаю вулиці, місто, століття.
Господи, може його прогукати?
Бродить душа, вбрана в вірші - лахміття.
Господи, знов на чуженькій зупинці
Лавиця стара, де буду я спати.
Душу несу тобі в старій тайстринці.
Щоб тобі ніж було краще встромляти...
Ти ж бо сказав, що не зможеш кохати...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=724180
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.03.2017
автор: Відочка Вансель