Пам"яті найрідніших

Лиш  ступлю  на  поріг  я  батьківської  хати,
То  відразу  подивиться  мама  з  портрета,
Поряд  пильний  такий  погляд  рідного  тата
І  блакитний-блакитний,  як  чистеє  небо.

Запитають  мене,  як  без  них  проживаю
І  чи  не  захворіла,Боже  борони,
Моє  серце  тоді  із  грудей  вилітає,
Пам"ятають  і  там  свою  доньку  вони.

Як  недобре  мені  чи  спіткала  невдача,
То  приходять  у  сни,заспокоять  мене,
Ніжно  витерти  сльози,  як  я  з  горя  плачу,
Щиро  вірити  в  те,  що  біда  обмине.

Ой,  рідненькі  мої,  як  вас  не  вистачає,
Голос  тата  вчувається  й  досі  мені,
Не  забуду  ніколи,  як  мама  співала,
Часто  нині  виконую  я  ті  пісні.

Підкрадається  осінь  життєва  тихенько
І  до  мене  уже,  сипле  сніг  сивини.
Найрідніші  всім  люди  матуся  і  ненько,
Поспішайте  до  них,  як  живі  ще  вони.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=723999
Рубрика: Присвячення
дата надходження 17.03.2017
автор: Неоніла Гуменюк та Олег Требухівський