З далекої дороги Нема давно бабусі,
мене стрічає хата. ані сестри, ні брата...
Нема вже в ній нікого,- Ой доле, моя доле,
ні мами, ані тата. ой хато, моя хато!..
У ті часи далекі,-
нелегко нам жилося,
майбутнє незбагнене,-
мереживом плелося.
Угодно було долі Ти все перетерпіла:
розвіять нас по світу, нестатки й порожнечу,
тобі додали болю схилилась і поблідла,
невдячні твої діти. ти якось недоречно.
Ми розбрелись по світу
шукати свою долю.
А потім й наші діти
свою плекали волю.
Знаходили й старіли, І ось я біля тебе,
втрачали теж багато, одна, як та билина,
та вірили і знали, вернулася з дороги,
що нас чекає хата. утративши всі сили.
Всього було доволі
в моїм житті багато...
Я вдячна Богу й долі,-
мене діждалась хата.
Стерпілося багато,- Тому я й повернулась
в моїй жіночій долі... з далекої дороги,
Я знаю, моя хато, а ти мені всміхнулась
ти здатна зменшить болі. й повірила, небого.
І я безмежно вдячна
тобі, моя хатино,
ти пристань моя вічна,
а я твоя дитина.
Перед тобою,хато,- Я все про тебе знаю,
я стану на коліна, й сьогодні заспокою,
і знаю я, і вірю, і щиро обіцяю,-
що ти все зрозуміла. завжди буду з тобою!..
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=723255
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 13.03.2017
автор: геометрія