— Чому це в тебе довга шия? — Жираф Жирафу запитав.
А сам? Погляньте ви на нього... Найвищу гілку діставав!
— У мене шия величенька. Для мене добре це. Повір.
Така висока я, стрункенька. А де ще є такий от звір?
Всі закохались Бегемоти, і Носороги ходять тут.
Та жаль, нема мені тут пари. Я думала, що ти... Мабуть...
на цей раз знову помилилась, — забідкалась Жирафа та.
Хоч плач, скажу тобі відверто, бери та йди хоч за Крота!
Ген, бачиш, ходить Лев поважний? І позирає в наш бік Слон.
Ще залицяється до мене навіть малий Хамелеон.
А я шукаю собі пару, щоб в нього шия, як моя.
Пішла б я з радістю за нього. Повір, не хочу й за Слона!
Пошкодував не раз Жираф той, що він дурниць наговорив.
Якби були слова привітні, не йшли б Жирафи за Слонів!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=723233
Рубрика: Байка
дата надходження 13.03.2017
автор: Надія Башинська