Я тебе згадую так мутно,
Та, уникаючи щораз
Моментів, як колись ти брудно
Вдавався до нещадних фраз.
Я пам'ятаю тебе диким.
Ті очі... Скільки у них зла.
І, часом, ти бував дволиким,
Сховавши чорних два крила.
Я тебе згадую так рідко,
Але щоразу, мов з відра...
Та золота смертельна клітка
І безпощадна дивна гра..
Живу відтоді нестабільно.
І, може, в тому був азарт:
Я програвала добровільно,
Не розкладавши навіть карт.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=723094
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 12.03.2017
автор: Влада Грушицька