Любо, любо сонце
Світить у віконце.
Зранку заглядає,
А її голівку
Холод обгортає.
Хоча всім відомо:
Життя молодому
Війна вже скосила,
Але жде додому
Стара мати сина.
Звідки ж виглядати?
І хто може знати,
Як убита горем,
Зовсім сива мати
Мириться з цим болем.
Вийде подивитись,
(Краще ніж журитись)
Стане на порозі
Та й буде вдивлятись:
Чи йде по дорозі,
Чи летить над полем.
Зболена ж цим горем,
Ждати вже не в змозі.
Сліз пролито море -
Та чекає досі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=722587
Рубрика: Лірика
дата надходження 10.03.2017
автор: Ольга Калина