Стражденний, бідний наш Тарасе.
Ну як тобі там, Божий Гласе?
Пройшло вже більш, як двісті літ,
Як сиротою твій нарід.
Убили кл’яті… - розпяли,
Тебе у жертву принесли.
Жандарми сучі і лихії,
Життя забрали, як злодії.
Щурі, чужинці - лихварі,
При владі й досі нагорі.
Як моськи тявкають церкви,
Скубуть собаки із Маскви.
Лежать в могилах козаки…
Тіла їх точать хробаки.
На сході буслики - бусли,
Онучки… взуті в постоли.
Гниють в окопах у АТО,
Тож чи повернуться в гніздо?
Проснись Пророче. Пробудись.
Що зайди творять подивись.
Твою нещасну Україну,
Перетворили на руїну.
Та промінь сплаканий журбою,
Уже піднявся… над Горою.
Терпіння стало… на межі,
Точити будемо ножі!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=722574
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 09.03.2017
автор: Дідо Миколай