Сьогодні гарне свято-день капризів жінки!
Хтось чекає квітку... зелені барвінку!
А чи може слова-що життя добавить.
Яке душу гріє...або з часом спалить.
Сідай навпроти-каву наливаю.
Буду говорити-хочеш, заспіваю!
А ні, то згадаю як щасливі були
Коли пів години ми зозулю чули!!
І я хочу, сонечко, щоб збереглась память.
Відігнати роки, що як пресом давлять.
На весняні квіти джміликом пурхнути
Ну хоча би ще раз...а потім забути.
Життя б почав знову...та часу немає.
Вже остання пташка за обрій зникає.
Думки пливуть димом, їм вже не літати.
Та не хоче все це душа забувати.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=722189
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.03.2017
автор: nikola148