Стіна дощу, крізь неї вітер,
Немов ножем, розрізує панно.
Сльозу останню пензлем витер
І розчахнув глухе, стальне вікно.
А далі шторм в душі і громи,
Мов барабани дикі, загули.
Човни зривало і пороми,
Кидало штилем в сині береги.
Приспів
Свій берег я давно шукаю,
У нім причали іменем: «Любов!»
Одну лише, одну кохаю,
Що будоражить сиву мою кров.
Кидаю виклик бурі, вітру,
Аби торкнутися її плеча.
Відкину снігову палітру –
В очах вогонь, в очах терпка свіча.
Тримаю міцно за рамена,
Не відпущу, а ні на мить, на час.
Спадає музика шалена –
Цей джаз дощу звучить, звучить для нас.
Приспів
Стіну дощу мечем рубаю,
А ось причал із назвою: «Любов!»
Одну лише, одну кохаю,
Що будоражить сиву мою кров.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=722080
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.03.2017
автор: Східний