Дніпро застиг у панцері льодовім
під тоннами замерзлої води,
та крижаний полон здолає повінь.
Уникнути б великої біди…
Ураз, як грім серед ясного неба,
могутній долинати тріск почав.
Ріка проснулась, вже скресати треба,
здригнувся лід, поповз, поплів, помчав!
Стальні крижини з гуркотом і ревом
гризуть тугі гранітні береги,
як сірники ламаються дерева –
їм гори шліфувати до снаги.
Одна на одну лізуть сірі брили,
під мостом шеретуються в затор…
Загату динамітом ледве збили
і знову залунав льодовий хор.
Несе вода той лід у синє море,
безперестанку суне льодохід.
Хай Україну з ним покине горе,
від нечисті розтане навіть слід!
04.03.2017
© Copyright: Александр Мачула, 2017
Свидетельство о публикации №117030410555
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=721716
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 05.03.2017
автор: Олександр Мачула