Підперши голову рукою,
Сидів ,дивився в далечінь...
Він там... дитиною малою,
Де ясно все, а тут лиш тінь.
Він бачить- з батьком в ліс поїхав,
Дерева різать, на запас,
І “для годиться”пилку сіпав,
О, як же швидко біг той час.
Веде коня по рідній ниві,
В руках у батька гострий плуг,
Єдиний син, він не лінивий-
Він гордо йшов, як справжній друг!
Та ось війна, в руках рушниця,
Нема страху, як смерть то й смерть!
Останній подих для землиці,
Щоб тільки воля, доблесть, честь!
Колись ворожка ворожила,
Піде, не вернеться назад,
Напевно доля так судила,
Хоча й казала навпопад!
Все пережив! Тепер в чужині
Живе лиш тим ,що любить край.
Думками там, де пісня лине,
Бо тільки дома в нього рай!
Є діти , внуки і пра-внуки,
Він любить всіх, душа не тут,
Він там, в далеких Саранчуках,
В руках тримає батька плуг!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=721576
Рубрика: Лірика
дата надходження 04.03.2017
автор: горлиця