В якому ми живем тисячолітті?
Який суспільство носить інтелект?
Чи може ми живем в середньовіччі,
Аби свободу мати через смерть?
В сучасний час найвищих технологій
Не можемо ми зупинить війну?
Яка уже три роки як на сході
Руйнує чиюсь долю і сім’ю!
Чи ми є не народ? Чи ми є не єдині?
Чи в закутках душі ми не клянем
Отих вождів, які іще до нині
Війну АТО назвали по сей день.
І мати сліз не в силі вже ронити,
Бо виплакала їх уже давно.
Чому сини і доньки України
Ідуть туди за смертю, у ярмо?
А хочеться найменше – тільки жити
Не на чужій, а на своїй землі.
І щоб зростали на землі цій діти.
І щоб в очах не бачили війни!
В сучасний час найвищих технологій,
Свою повинні волю відстоять!
І хоч ці рани час вже не загоїть,
Про кров пролиту будем пам’ятать!
© Тетяна Гриндула 17 лютого 2017 р. (22 год. 47 хв.)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=720312
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 26.02.2017
автор: Гриндула Тетяна