Сонце гріє, сонце сяє,
вся природа оживає...
Кожен з нас давно вже знає,
час весни це наступає...
І хоч лютий ще лютує,
та весну і він вже чує...
Отож, лютий, не лютуй,
ховай сани, віз готуй!..
І не дмися, і не плач,
зів"є нове гніздо грач,
а за ним, і інше птацтво,
бо весни настало царство.
Люди чують і я чую,-
вже не східний вітер дує,
з півдня він до нас спішить,
веселіше стає жить.
Як весна соком заплаче,
вирушай в поле, козаче.
Весна сильна, як і тато,
і красива, ніби мати.
Як посієш, то й пожнеш,
будеш з хлібом, не помреш!
Сонце світить, не гордує,
весна ж рік увесь годує...
вже й весняночки співають,
всіх до праці закликають,
кидай сани, бери віз,
доглядай і сад, і ліс!
Місяць березень - козак,
і до жартів він мастак,
у зими кожух купив,
та недовго в нім ходив,
десь закинув, чи продав,
непотрібним кожух став!
Люди знають: кожен год
у весни є сім погод:
то ще снігом замете,
а то крутить, й зверху ллє,
часом виє, завиває,
а то й сонцем привітає...
Не одна в весни турбота,
й кропітка завжди робота,
сон на зиму відкладай,
і до праці приступай.
Недоспиш якщо весною,
не заплачеш і зимою,
восени збереш врожай,
тоді спи вже і гуляй,
бо відомо всім давно:
де є праця, є й добро!..
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=720218
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 25.02.2017
автор: геометрія