Звідки узявся тут, ясене,
Звідки узявся, ясний, –
Мов зачарованим красенем
Степу чатуєш покій.
Ти не боїшся колючості
Часто жорстоких вітрів.
Небо грозою озвучує
Серця вологий мотив.
Тихе відлуння самотності
Землю дощами встеля.
Думи в мовчанні промовисті –
Болем тріпоче гілля.
Я відгукнуся на поклики,
Спраглі до світла й тепла –
Пошук стежками промоклими
Довго й натхненно вела.
Кличеш мене, ще не знаючи –
Ти зазиваєш біду,
Бо до безтями кохаючи,
Пристрастю неба ввійду.
Станем єдині у вічності,
Простір довкола згорить,
Адже у дерева й блискавки
Щастя – всього лише мить.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=720180
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 25.02.2017
автор: Серафима Пант