Веселка на склі

Їх  двох  поєднати  комусь  було  треба,
Мов  сонце  і  дощ  на  віконному  склі.
Вона  доторкалась  думками  до  неба  -  
Завжди  його  мрії  жили  на  землі.

Їй  муза  все  снилась, манила  піснями.
Їй  рими  летіли  птахами  до  жмень.
Він  прозою  жив,  хоч  любив  до  нестями.
І  схожим,  і  різним  був  в  кожного  день.

Їй  сонце  всміхалось,  і  небо  квітуче
Хмарками  манило  в  безкраю  блакить.
Для  нього  проміння  аж  надто сліпуче:
У  небо  свій  погляд  він  зводив  на  мить.

Йому  не  хотілось  ні  дивних  метафор,
Ні  тих  поетично  закручених  слів,
А  їй  бракувало  гіпербол,  анафор
В  словах  його  тихих  земних  почуттів.

Контрасти  єдна  в  їхніх  душах  потреба:
Із  сонця  й  дощу  -  в  них  веселка  на  склі...
Коли  ж  вона  хоче  торкнутися  неба  -
За  двох  він  так  міцно  стоїть  на  землі.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=719868
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 23.02.2017
автор: ОднаДумка