Трава впустила в себе, як вода
і розступилася, й замкнула хвилі...
Лише як воду я її не виллю.
Я - у траві, я проростаю там...
Трава-трава, довкола лиш трава:
вся у жуках і павутинні, й тінях,
вся глибина - до кінчиків коріння,
вся височінь - в міжхмар"ї проплива.
Вона - шелесть, і я собі - шелесть.
Вона зігнулась під поривом синім...
цей вітер так гуляє стрімко нині,
лукавий вщерть і променистий весь.
Я, як душа траві на-час-на-день,
вона мене відпустить рано-пізно,
і я прокинуся в холодне місто
й одразу не впізнаю де-я-де...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=719245
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 20.02.2017
автор: Маріанна Вдовиковська