А я ще вчора не послухав маму,
Не дякував за чашку молока…
І буде совість мучити роками,
Чому синівська вдача отака…
Невже так важко подивитись в очі,
Сказати було «Дякую!» в той час.
Тепер щодень і часто серед ночі,
Перебираю в пам’яті не раз.
Мама змовчала, бо любила сина
І я не бачив смутку у очах.
Тепер сам батько, в мене є дитина,
Тепер у мене очі у дощах…
По-іншому сприймаю все довкола,
Перебираю в пам’яті роки.
Життя – воно завжди іде по колу,
Мої дощі торкаються щоки.
Ніколи «Ні!» не говоріть матусі,
Вона ховає від дітей сльозу…
Робіть добро, щоб мама була в дусі,
Ловіть думки матусі на льоту.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=719234
Рубрика: Присвячення
дата надходження 20.02.2017
автор: Віталій Назарук