Біжать поїзди, нестримно несуться вагони
І сотні історій життєвих з собою везуть.
Я сумно дивлюся їм вслід, стоячи на пероні.
Вони промайнули, а я залишилася тут.
Летять поїзди, мерехтять повз перон трафарети,
Несуться у даль по манливому світлу вогнів:
Людські перемоги, надії, падіння і злети...
Мені ж залишають коліс торохтливий наспів.
Ідуть поїзди, назустріч їм стеляться шпали
І звабливим блиском рейки у далеч ведуть,
Лишають в дорозі вогні гамірливих вокзалів;
Вам щастя в дорозі, а я залишаюся тут.
Минають роки і не хочеться вже оглядатись.
Позаду турботи, позаду лишилось життя.
Попереду рейки лежать в два ряди, як шпагати
І нерви стальні, що ведуть у моє майбуття.
Лишаюсь з роками, що лежать тягарем за спиною,
Лишаю надію, що колись і мені повезе
Я сяду із вами в освячений радістю поїзд,
Що в далеч нестримно також мене понесе.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=718909
Рубрика: Лірика
дата надходження 18.02.2017
автор: Світлана Ткаліч