[i]Коли близькі відходять в небуття,
Самотність відчувається довіку.
Не розуміли їх ми за життя
Й провинам не складаєм ліку.
І фото – чорно-біле як кіно,
І очі стомлені – знайомий погляд...
Вони уже простили нас давно.
Для нас вони - болючий спогад.
За не приїзди і не зустрічі... Усе…
І не обличчя перед нами – тіні.
А скільки було сказано не те
І не про те в щоденнім мерехтінні.
Та біль вини – останній штрих
Гризе, бо всі ми тварі Божі.
Не все зробили ми для них.
Вони простили. А ми себе - чи зможем?[/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=718866
Рубрика: Лірика
дата надходження 18.02.2017
автор: AKM