Історія України-Руси

Ой  часи  колись  були
На  землі  Вкраїнській  мирні,
Люди  в  злагоді  жили,
Перед  Богом  усі  рівні.

Був  інакший  то  нарід,
Не  руський,  не  український,
Та  в  культурі  нашій  слід
Досі  лишився  трипільський.

За  трипільцями  племен
Різних  кочових  чимало
Населяло  наш  терен
Проміжок  часу  тривалий.

Вирував  широкий  край  -
Ще  не  пекло,  вже  не  рай.

Кімерійці  ж  бойові
Сармати  а  також  скіфи
Залишили  по  собі
Самі  здогади  та  міфи.

Далі  здаля  прибули
Готи  вельми  войовничі,
Тут  сторіччя  пробули
Поки  гуни  їх  знищили.

На  той  час  в  Європі  Рим
Землі  Середземномор'я
Звоювавши,  підкорив
І  народи  поневолив.

Легіони  йшли  вперед,
Меч  несли  і  арбалет.

Рим  неволив  і  гнобив,
Завдавав  пекельні  муки,
Але  греччину  любив
І  поширював  науки.

Люд  слов'янський  коли  Рим
На  частини  дві  розпався
Державу  свою  створив  -
Тоді  й  Київ  заснувався.

Русь  жила  своїм  умом,
Загрози  не  сподівалась;
Воювали  всі  кругом,
Братня  дружба  руйнувалась.

Не  вернути  давню  згоду  -
Горе  бідному  народу!

А  скоро  й  нова  біда
Підібралася  нізвідки,
Бог  нам  клопоту  завдав
За  гріхи.  Ворони  -  свідки!

Нас  Монголія  знайшла,
Завітала  без  запросин;
Зруйнувала  все  дотла,
Не  шукала  добрих  зносин.

Каро,  що  нам  принесла
Крім  ненависті  й  жадоби?
Ні  наук,  ні  ремесла,
Одні  муки  і  хвороби.

Ходять  люди  у  ярмі
По  невидимій  тюрмі.

Спини  задарма  гнемо,
Брови  суплячи  похмурі,
Чорну  долю  клянемо
У  тюрмі  без  ґрат  і  мурів.

Часом  московські  князі
Ярлики  пополучали,
Утвердились  на  Русі
А  тоді  й  Орду  здолали.

Чом  не  жити  від  тих  пір
Брату  дбаючи  про  брата?
Та  непримиренний  спір
За  землю,  гроші  та  владу

Охолоджує  любов,
І  тече  братерська  кров.

Після  довгих  лихоліть
Пеклом  край  увесь  зробився;
Скрізь  -  насилля  й  ненаси́ть,
Брат  на  брата  озлобився.

Цар  Іван  усім  завдав
Злої,  грізної  науки,
Душу  сатані  продав,
Люд  прирік  на  тяжкі  муки.

Поки  ж  ляхи  й  москалі
На  Вкраїну  зазіхали,
З  півдня  бусурмани  злі
Людей  у  неволю  брали.

Божа  кара  й  годі  тут!
Як  же  вирватись  із  пут?!

Та  не  всякий  те  терпів
(Хіба  дітись  було  ніде),
Шаблі  замісто  серпів
У  руках  стали  ясніти.

Гуртувались  на  Дніпрі
Вільні,  непокірні  душі,
У  тяжкій,  нерівній  прі
Опирались  якнайдужче.

Не  за  скарб  лилася  кров,
Нам  своєї  волі  досить!
Наламали  ляхи  дров,
Як  земля  їх  тільки  носить?!

А  прокляті  москалі
Знахабніли  взагалі!

Так  за  батька,  за  Хмеля,
Збудувалася  держава,
Та  недовго  пробула
Наша  слава  моложава;

У  безвиході  війни
Заблукав  Мазепа-гетьман,
Перед  царством  завинив,
Понадіявся  на  шведів.

А  чи  ти,  Петро,  затим
Согрішив  хіба  не  більше?
Таку  кару  напустив,
Що  й  не  видумаєш  гірше  -

У  Батурині  дітей
І  жінок  рубали  вдень!

Той  антихрист,  кажеш,  хто
Розірвав  нечесну  згоду,
Чи  буває  не  отой,
Хто  пригноблює  народи?

Катерина  довела
Ваш  свободожерський  задум,
Зруйнувала  Січ  дотла,
Кріпосне  вернула  право.

Тяжко  сумно  в  кайдани,
Бувши  вільним,  повертатись,
Та  вже  більше  не  могли
Ми  як  перше  згуртуватись.

І  над  нами  стало  знов
Панувати  зле  кубло.

Не  подумай,  боже,  й  ми
Пред  тобою  небезгрішні,
Але  гіршої  чуми
Не  терпіли  ніхто  інші.

Та  з  чорнезного  ярма
Визріла  душа  пророча,
Правди  щирої  слова
Пролунали  серед  ночі.

Батьку!  Добре,  що  й  не  знав,
Що  нас  далі  дожидало,
Із  могили  мо  б  устав,
Так  душа  б  твоя  ридала!

Відійшли  одні  кати,
Щоб  іще  гіршим  прийти.

Світова  війна  була,
Люди  бачили  нагоду
З-під  обридлого  ярма
Видерти  свою  свободу.

Заснували  УНР:
Було  військо,  була  рада.
Так  жили  б  і  дотепер,
Та  дозволили  попрати

Бандюкам  свободи  храм,
Потоптати  наші  стяги.
В  кого  совісті  ні  грам,
Хто  неситий  до  нестями,

З  тим  не  жити  у  добрі  -
Запродасть  за  два  рублі!

От  же  кара  нас  найшла!
Думала,  ковтне  до  крихи.
Наробила  злого  зла,
Понакоювала  лиха.

Поганяла  батогом,
Висилала  на  край  світу,
Виморила  всіх  кругом  -
Не  було  людям  просвіту.

Викосила  роду  цвіт
Із  широкого  розмаху,
Пробрехала  стільки  літ
І  сама  зазнала  краху.

Знову  жовто-синій  стяг
Своє  тіло  розпростяг.

До  свободи  довга  путь
Закривавлена  тілами,
Що  забули  як  і  буть
Ми  свободними  орлами.

Зайняли  крісла  умить
Пихаті  мордовороти  -
За  людей  їм  не  болить,
А  нажитися  не  проти.

Підлабузники  Москви!
Кляті  пішаки  безвольні!
Коли  ж  буде  уряд  свій
Дбати  про  людей  бездольних?!

Чи  вам  розум  одняло,
Чи  його  і  не  було?

Україна  -  дім  людей,
Чи  колонія  остання?
Все  ніяк  не  одійдем,
Мабуть  було  недостатньо...

Слово  наше  нетверде,
Воля  хиренная  слабне,
Нема  згоди,  як  ніде  -
З  того  й  живиться  нахабний.

Люди!  Нам  усім  разом
Будувати  цю  країну,
Дружнім  станемо  гуртом  -
Подолаємо  руїну.

Поки  ж  брат  на  брата  злий  -
Буде  світ  нам  неясни́й!

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=718789
Рубрика: Історична лірика
дата надходження 17.02.2017
автор: