Щодня летять думки про неї.
Щодня її у небі уявляю.
І мов тону в лазурнім морі,
Що називаємо ми «любов німою».
Дай сил мені розказати
Усе тобі до єдино.
Про біль в душі пекельну,
Про небо уявне над нами.
Твої сльози немов рясний дощ,
Падають з очей по теплому асфальті.
На якім лежу під білим небом,
І поминаючи «це все реальність».
Таку яскраву мов іскру,
Не бачив я тебе таку.
Але вибач лиш за те,
Що уявляв тебе німу.
З тобою я по небі йду,
Коли очі на секунду закриваю.
І навкруги все завмирає.
І живі лиш тільки я з тобою.
Ти мов - сонячний промінчик,
Ти мов - ореол у небі.
Це ярке сяйво сліпить мої очі,
В пориві ярості його в руках тримаю.
Знову сміх ласкавий твій,
Намалюю я на полотні мов іній.
Та й потону у словах німих.
Серед картонних стін і їх очей сліпих.
Я так люблю тебе,
Але як тобі сказати?
Як я за стіни замкнутими тими.
Недоторканий губами твоїми.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=718770
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 17.02.2017
автор: Анонімний