Море

Ти  приходиш  тоді,  коли  я  без  тебе  вже  звикла.
Знов  нізвідки,  немов  із  глибин  виринаєш  із  хвилями
мною  втоплених  спогадів,  знову  народжених  криками
переляканих  чайок  із  білосніжними  крилами.

Я  гадала  собі,  що  ти  не  повернеш  в  це  море,
бо  його  береги  надто  звузились.  Стала  річка.
Неспокійна  така,  бурхлива,  як  пава,  горда.
А…згубилась  між  трав,  як  з  віночка  блакитна  стрічка.

І  та  річка,  мені  здавалось,  уже  ніколи
в  свої  води  тебе  не  пустить  як  вперше  –  вдруге.
Тихе  плесо  у  заводі  все  ще  окреслене  колом,
яке  ген  розійшлось  скільки  ока  від  млосної  туги.

Обманулась  я  в  ній,  чи  вона  мене  зрадила.  Хтозна.
Там  за  пагорбом  знову  впадає  в  безкрає    море
Й  вимальовують  хвилі  в  тім  небі  знайомий  образ,
що  втопити  хотіла,  тримаючи  серце  в  покорі…

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=718751
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 17.02.2017
автор: Meggi