Ми самі собі мусимо бути опорою
У цьому хиткому світі.
В ньому стеля поволі стає підлогою,
По якій знов вчимось ходити.
Світ - кімната зі Сходу стає коморою,
Що дошкАми глухо забита.
В ній тепло усе сковане хакі – комою,
Її стіни не бачать світла.
Світ – комора зі Сходу стає палатою,
Чиї вікна військами розбиті.
Там, в палаті останні надії отрутою
Просякнуті, людьми ж вбиті!
Оминути, не взнати б по світлу голоду
Й по любові ,що тільки в книжках.
Лютий вдягнений ще в пінгвінячий холод,
Люди ж взуті вже в босоніжки…
Ми самі собі мусимо бути опорою
У цьому хиткому світі,
Бо стеля так невблаганно стає підлогою,
Що кулями вщент пробита...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=718744
Рубрика: Воєнна лірика
дата надходження 17.02.2017
автор: Христина Рикмас