ОБ*ЯСНіТЄЛЬНА (в коханні)
Панночко Оленочко – попри непонятки –
не збираюся таїтись, грати з вами в прятки.
Об*яснітєльну пишу вам з п*ятої ранку -
Риски ще не мав у роті, не робив зарядку,
І не чухав ще живіт, не длубався в ніздрях -
Розумію, що для вас я як чудо-в-пір*ях:
Не приношу вам букети, торти та цукерки,
Не таскаю в Емірати Туніс Альбукерки,
Не возю туди-сюди в білих лімузинах,
Не намазую кав*яр на бринзу в полонинах,
Не купую вам рабів, щоби гнули спини,
А вислухую покірно усі ваші кпини,
Не катаю на слонах і птеродактилях,
Не гасаю на тук-туках і веломобілях,
Не купаю у морях з гарячою водою,
Не ганяю мух цеце, не дарую зброю,
Не пірнаю з вами там, де живуть акули,
Не заказую вам страви, що їх і не чули,
В дорогущім ресторані з швейцаром в лівреї,
Не водю вас по театрам і у галереї,
Не напихую бабло вам в усі кармани,
А лише хожу зітхаю, як ті наркомани
Ходять навколо аптеки, облизую губи -
Заглядаю вам у вічі настирно і грубо…
Часто вам телефоную – двічі на півроку -
Отакий то козарлюга, дебелий нівроку !!!
Коли довго вас не бачу – живу собі тихо,
А не дай Бог як згадаю – тоді ото лихо:
Не находжу собі місця, серце як не лусне -
І не хочу турбувать – а перемагають чуства.
Тож і дихаю у трубку, слова підбираю -
Щоб не дай Бог не образить мою любу кралю.
Щоб ніколи не дізналась, як тебе кохаю,
Бо ото тоді почнецця пригода лихая -
Будеш вити з мене дратву та сукати пряжу,
І виноситимеш моск в лісі та на пляжу,
На роботі, у дорозі з дому й додому,
Незважаючи на настрій і граничну втому.
Будеш змушувати прати, чепурить білизну -
Нащо мені знову мати таку катаклізму ?!?
Візьму ото свій смартфон, гляну аватарку,
Та й кладу назад в кишеню, оминаю сварку…
Намагаюся забути тебе щохвилини,
Щоб не знатися з тобою та не рвати спини
В повсякчасній безнадії, в розочаруваннях,
У пекельних муках духу, сльозах та зітханнях.
Тож живу затиснутий у своїх обставинах -
Як усі в країні цій, найбийомгомамунах
У лещатах дійсності, у жорстких лімітах,
Все в усіх обмежене – навіть оковита !
А оскільки я давнимдавно неупотрєбляю –
Маю, те шо маю я, маю те шо маю.
Не вивідую ні в кого грошові секрети -
Не ношу за пазухою таємні амулети,
Не принаджую баблос у свої оселі,
Хочу лиш щоб всі були здорові та веселі,
Щоб спокійно між собою й тихо гомоніли,
Щоб на все нам вистачало і часу і сили.
Я не здатен, правда, вже й гривню заробити -
Можу лиш співати або тихо говорити.
Ти від мене хочеш завжди квітку дурнувату,
А я можу лиш своє палке кохання дати.
І не так щоби ото такий там уже нероба –
Просто склалось так життя, наййомухвороба…
Вже навіть на свічу в Храм неладен напряцця -
Отакий ото Поет, бабійоготрясця.
А проте ж живий же я – хочу цілуватись,
І до тебе, моя Люба, спрагло притулятись…
Коли бачу знов тебе – усе заніміє,
Руки-ноги, а Душа квітне і радіє,
То співає, що щебече, ніби ненормальна -
Ти моя любов і втіха, мрія нереальна.
Ти ото коли псіхуєш - ти не уявляєш,
Як мене заводиш, страшне возбуждаєш.
І тепер мушу зізнатись, Наталочко панно –
Що чубитись з вами день у день страшенно приятно.
Ходить з вами швидко-швидко, додому летіти,
Триматися за рученьки, ногами дрібнити,
Костилями удвох шевелить, чепиряти -
А може повільно так важно шагати -
Усе так давно приємно ото мому серцю,
Так трепетно, усе гарно, чудово без герцю,
А, може, таки і вам стане раптово приємно
Зі мною під ручку ходити затемно
По вулицям нашим ошатним і чистим,
По світу прекрасному й слухати вірші…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=718584
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.02.2017
автор: Michel Nako