Я великого всесвіту тільки піщинка,
І жбурляють мене невблаганні вітри.
Та неначе уперта маленька травинка,
Крізь асфальт проростаю і рвусь до мети.
Я щодня перепони уперто долаю,
І нових перешкод розбиваю стіну .
Я образи всі кривдникам легко прощаю,
Намагаюся світу пізнать глибину!
На собі іронічні я погляди бачу,
Чи насмішку, чи осуд читаючи в них.
Я сміюсь як болить, а від радості плачу,
Та нікому своїх не віддам я доріг!
Хоч буває таке там каміння колюче,
І дощами із сліз поливає з небес,
Продираюсь крізь терни вперед я рішуче,
Вірю доля моя ще наділить чудес!
Вірю все буде добре, засяє веселка,
Ну, а як же інакше?! Я ж вірю у це!
І освітять дорогу мою феєрверки,
Розірву я тернове колюче кільце…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=718467
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 15.02.2017
автор: Наталка Долинська